AAC, або Advanced Audio Coding, це формат з втратами для стиснення аудіо, який з’явився після MP3 і був покликаний його замінити. Його розробили в 1990‑х роках групою компаній, включно з Fraunhofer IIS, Dolby, AT&T, Sony та Nokia, а Moving Picture Experts Group опублікувала як частину стандартів спочатку MPEG-2, а потім MPEG-4. Ви майже напевно слухаєте його щодня, навіть не помічаючи цього: AAC є звуком у більшості відеофайлів, у цифровому мовленні, у стримінгових застосунках і майже в кожній пісні, купленій в онлайн-магазині.
Кодек, а не формат файлу
Головне, що потрібно розуміти про AAC, і це пояснює все інше: AAC це кодек, метод стиснення та декодування звуку. Це не зовсім спосіб його зберігання. Подібно до MP3, це кодек з втратами: він розбиває аудіо на короткі блоки, перетворює їх у частоти й відкидає те, чого слухач із великою ймовірністю не почує. Але він використовує більші, гнучкіші блоки та кращі алгоритми, тому зазвичай звучить краще за MP3 при тій самій бітрейті. Існує кілька профілів: звичайний AAC-LC використовується щодня, тоді як HE-AAC відновлює високі частоти окремо й добре тримається на дуже низьких бітрейтах.
Оскільки це лише кодек, аудіо AAC зазвичай «подорожує» всередині контейнера, який уміє організовувати потоки й теги. Зазвичай таким контейнером є MP4, саме тому більшість музичних файлів AAC мають розширення .m4a, а не .aac. Файл, який насправді закінчується на .aac, зазвичай є «голим» Audio Data Transport Stream: нічого, крім кадрів AAC один за одним, кожен з невеликим заголовком із профілем, частотою дискретизації та конфігурацією каналів. Його можна відтворювати, різати й склеювати, але він не має жодної структури, окрім самого аудіо.
Які метадані містить файл AAC
Чесна відповідь для «сирого» потоку: майже ніяких метаданих. У ньому немає місця для назви, виконавця чи дати. Заголовки кадрів описують лише те, як декодувати аудіо, і нічого більше. Тому звіт про метадані для «голого» файлу AAC може показувати тільки профіль, частоту дискретизації, кількість каналів і тривалість. Це не прогалина у звіті. Справді, нічого іншого у файлі немає.
Дві речі ускладнюють цю картину. По-перше, деякі програми додають на початок потоку AAC тег ID3v2, такий самий, як у MP3. Це скоріше усталена практика, ніж частина стандарту, але вона працює, тож ви все ж можете побачити назву, виконавця, альбом, обкладинку й назву кодера. Іноді аналогічно використовується тег APE. По-друге, і значно частіше, те, що називають файлом AAC, насправді є файлом MP4. Тоді метадані належать контейнеру, і їх багато: записи у стилі iTunes для назви, виконавця, виконавця альбому, номера треку, року, жанру, композитора, коментаря, обкладинки та засобу кодування, а також мітки часу створення й зміни в заголовку контейнера.
Ця відмінність має значення, якщо вам важлива конфіденційність. «Голий» потік AAC майже нічого про вас не розкриває. Обгортка MP4 може містити назву програми, якою створено файл, коментар, який хтось ввів, а для придбаної композиції ще й email-адресу облікового запису, ім’я власника облікового запису та дату покупки. Тому, перш ніж замислюватися над тим, що саме файл AAC про вас повідомляє, з’ясуйте, чим він є насправді. Звіт про метадані покаже, чи ви маєте справу з «сирим» потоком, чи з контейнером.
Коли використовувати AAC
Використовуйте AAC, якщо вам потрібне стиснене з втратами аудіо, яке добре звучить, має помірний розмір і відтворюється на звичайних телефонах, у браузерах, у автомобільних системах і на телевізорах. Порівняно з MP3 він дає кращу якість при тій самій кількості бітів і підтримує більше каналів та частот дискретизації. Порівняно з Opus він поступається за ефективністю на низьких бітрейтах, але виграє за підтримкою в обладнанні. І якщо ви взагалі плануєте додавати теги до файлу, зберігайте аудіо AAC в контейнері MP4 як .m4a, а не у вигляді «сирого» потоку, оскільки тільки там ці теги можуть зберігатися.